Що таке критичне мислення?

Огляд методів та завдань для розвитку критичного мислення в учнів. Ідеї для проведення уроків.  Журнал «На Урок»

Уявіть, що до ваших учнів підходить незнайомець, називає себе поліцейським та пропонує взяти участь у спецоперації. Певні, що хтось зі школярів радісно погодиться, адже ж це так цікаво! Але хтось насторожиться та задасть собі цілком логічне питання: а чому поліція звертається до дітей, та ще й саме до нас? Може, треба розповісти про це комусь з дорослих?

Якщо учні розмірковують саме так, то можна сказати, що в них непогано розвинене критичне мислення. А от якщо в них нічого підозри не викликало, то це є проблемою. Ситуацій, коли без навичок критичного мислення ніяк не обійтися, безліч, тому його розвиток став однією з наскрізних компетентностей НУШ.

Що таке критичне мислення?

Не приймати на віру всю інформацію, що оточує нас, знаходити зерно істини навіть у найскладніших суперечках, вміти задавати питання та шукати докази – все це може людина з розвиненим критичним мисленням.

Що ж таке критичне мислення? Це багатовимірне поняття, що включає у себе такі склаові:

• аналіз, синтез і обґрунтування оцінки достовірності чи цінності інформації;
• вміння сприймати ситуацію глобально, шукати причини та альтернативні рішення;
• здатність не тільки відстоювати свою позицію, а й змінювати її на основі аргументів та фактів;
• вміння приймати непрості рішення.

Критичне мислення – один з найголовніших трендів сучасної освіти. Науковці наголошують, що без нього неможливо виховання мислячої, самостійної та творчої особисті. Такий спосіб мислення дає багато переваг, серед яких глибоке розуміння власних цінностей та потреб, можливість швидко приймати важливі рішення, здатність протистояти інформаційному тиску (який у наш час дуже потужний) та виділяти потрібне, а також толерантне ставлення до думок інших. Про користь критичного мислення просто чудово розповідається у цьому відео:

На щастя, критичне мислення це не те, з чим народжуються, його цілком можливо розвинути. Зробити це можна у будь-якому віці, але починати краще все ж таки у дитинстві. І чудово, що вчити дітей правильно сприймати інформацію можна на будь-якому уроці.

Структура уроку

Техніки розвитку критичного мислення цікаві тим, що застосовувати їх можна щодня і на будь-якому уроці. При цьому структура такого заняття зовсім нескладна:

1. Виклик. Вступна частина уроку. Необхідна для актуалізації опорних знань: нехай діти розкажуть, що вони вже знають з обраної теми, та що можуть дізнатися. Таким чином ви створюєте ґрунт для засвоєння нових знань.

Які навчальні методи можна використати? Мозковий штурм, асоціативний кущ, кластер, кошик ідей, дерево передбачень, діаграма Венна тощо.

2. Осмислення.Основна частина уроку. Вчитель знайомить учнів з новою інформацією, при чому важливо допомогти їм правильно скомпонувати отримані знання. Нехай школярі ставлять запитання, спробують застосувати нові знання на практиці, розкажуть про свої очікування та результати, а також роблять висновки.

Які навчальні методи можна використати? Карта поняття, ажурна пилка, навчаючи вчуся, Т-таблиця, картографування тексту, дискусія, INSERT тощо.

3. Рефлексія. Остання частина уроку, фактично підбиття підсумків. Це найважливіший етап, під час якого відбувається систематизація, узагальнення та інтерпретація основних ідей уроку. Важливий момент: обмін думками між учнями та висловлення особистого ставлення до вивченого.

Які навчальні методи можна використати? Бортовий журнал, сенкан, фіш-бон, шкала думок, ПРЕС, концептуальна таблиця тощо.

Використовуємо методи розвитку критичного мислення на практиці

А тепер давайте подивимося, як можна використовувати ці методи навчання на практиці. Для прикладу візьмемо урок з економіки для 11 класу, тема «Роль держави в економіці».

Етап перший: виклик. Запропонуйте учням мозковий штурм. Розподіліть їх на команди та дайте завдання зробити припущення щодо того, яку роль відіграє держава у формуванні економічної стратегії та за що саме відповідає. Усі свої думки школярі мають записати, а потім кожна команда представить висновки. Перемагає та команда, яка надала більше правильних тверджень.

Етап другий: осмислення. Зосередтесь на темі заняття. Вчитель розповідає про те, яку роль держава насправді відіграє у ринковій економіці, на основі чого приймаються ключові рішення, та які фактори можуть впливати на стан речей. Тут можна використати прийом «Знайди помилку», свідомо надаючи хибну гіпотезу, наприклад:

«Ринкова економіка розвивається стабільно, якщо робити все правильно, то спадів, які спричиняють такі явища як банкрутство підприємств, занепад виробництв та безробіття, не буде». Тоді як насправді все навпаки: економіка розвивається циклічно, а спад є цілком закономірним явищем.

Поділить учнів на групи, у яких вони зможуть обговорити цю гіпотезу та знайти відповіді на питання: «чи погоджуєтесь ви з цим твердженням», «як ви можете обґрунтувати свою думку», «запропонуйте власне бачення економічних процесів». У кожній групі один з учнів має виступати в якості аналітика, завданням якого буде виявлення протилежних точок зору та фіксація ключових аргументів. Дайте йому секретне завдання: нехай аналітик спостерігає за тим, як саме учасники групи доходять до тих чи інших висновків.

Потім аналітики окремих груп мають об’єднатися в одну команду та відслідкувати етапи розвитку ідей та аргументів учнів. На основі цього виводиться висновок: як саме відбувався вибір на користь тієї чи іншої точки зору? Це завдання досить складне, тому вчителю варто допомогти учням. А після цього можна заслухати доповіді команд, які мають презентувати свою точку зору, аргументувавши її. Перемагає та команда, яка не просто зробила вірні висновки, а ще й змогла надати вичерпну аргументацію. При цьому варто враховувати думку аналітиків.

Етап третій: рефлексія. На цьому етапі можна запропонувати учням ще одну вправу, засновану на методі INSERT. Для цього після завершення розповіді виділіть основні тези – нехай учні їх занотують та поставлять поруч з ними відповідні позначки:

• + (я це знав);
• - (я цього не знав);
• ? (це мене здивувало);
• ! (про це я хотів би дізнатися детальніше).

Після цього вчитель пропонує учням визначити, чому вони навчилися на уроці, що було найцікавішим, про що хотілося б почути ще та оцінити свої знання за 5-бальною шкалою.

Насправді легендарний бій відбувся не 29, а 30 січня. "Шкодувати київських мешканців нема чого, вони терпіли гайдамаків – нехай знають нас і одержать відплату. Жодного жалю! Кров’ю заплатять вони нам. Якщо треба, то каменя на камені не залишимо".

Мало яка інша подія в історії України є настільки ж відомою, як бій під Крутами. Він посідає чільне місце в національній історичній пам’яті, проте в історіографії досі немає цілісного опису крутянських подій.

Дослідники часто плутаються в деталях і обставинах бою під Крутами. Навіть дата бою визначена невірно. Спираючись на спогади учасників подій і документи, автор статті спробував відтворити перебіг цієї героїчної й трагічної сторінки в історії українських визвольних змагань.

В середині січня 1918 р. петроградський Раднарком розгорнув повномасштабний військовий наступ проти Української Народної Республіки. Зайнявши Полтаву, на захід просувалися радянські загони під командуванням М. Муравйова, а з Гомеля наступав на Бахмач "революційний" відділ Р. Берзіна. Нечисленні війська Центральної Ради чинили слабкий опір агресорові.

28 січня обидві радянські колони з’єдналися на вузловій залізничній станції Бахмач. Українські частини без бою відступили до ст. Крути. Муравйов розпочав підготовку до наступу на Київ уздовж залізниці Бахмач – Ніжин – Дарниця.

Радянські загони, які наступали з Полтави, отримали назву 1-ї Революційної армії (командувач – П. Єгоров). Основні сили цієї армії знаходилися в Бахмачі: відділи петроградських, московських і тверських червоногвардійців (разом 1 500 бійців), а також бронепотяг № 2.

Загін Р. Берзіна став називатися 2-ю Революційною армією, загальна чисельність якої досягала 3 500 вояків, 400 моряків, 12 гармат. Частина цих сил залишалася в Гомелі, а безпосередньо у Бахмачі перебували 436-й Ново-Ладозький і 534-й Ново-Київський полки, відділ балтійських моряків та бронепотяг ім. В. Леніна.

Загальне командування операціями проти Центральної Ради залишилося в руках М. Муравйова. На мітингу в Бахмачі він закликав своїх бійців: "Наше бойове завдання – взяти Київ... Жаліти київських мешканців нема чого, вони терпіли гайдамаків – нехай знають нас і одержать відплату. Жодного жалю до них! Кров’ю заплатять вони нам. Якщо треба, то каменя на камені не залишимо".

Військовими силами Центральної Ради, які ввечері 28 січня відступили з Бахмачу до ст. Крути, командував сотник Ф. Тимченко.

Тривалий час найбільш боєздатною частиною під його командою був бойовий відділ 1-ї Української військової юнацької школи під командою сотника А. Гончаренка. Але кількатижневе перебування на позиції й відсутність підкріплень негативно вплинули на бойовий дух юнаків і 23 січня школа самочинно повернулася на відпочинок до Києва (саме це й змусило Ф. Тимченка без бою залишити Бахмач).

Відтак, під командою сотника Ф. Тимченка залишилося не більше 300 бійців: жменька глухівських вільних козаків, рештки куреня Смерті й 13-го Січового полку, бронепотяг під командою сотника М. Ярцева і бойовий потяг сотника С. Лощенка.

Ввечері 28 січня невеличкий відділ петроградських червоногвардійців виїхав із Бахмача слідом за українськими частинами, але на станції Плиски наштовхнувся на бойовий потяг С. Лощенка і підрозділ куреня Смерті.

Коротка розмова між представниками обох сторін скінчилася перестрілкою. Червоні поспішили від’їхати до Бахмача, кинувши напризволяще кількох своїх людей.

Коли пізно ввечері до Плисок прибув радянський бронепотяг, українських вояків на станції вже не було. В околицях червоногвардійці знайшли лише тіло свого взводного командира, який був в числі тих, хто не встиг залишити Плиски кількома годинами раніше. Захисники Центральної Ради на цей час відступили до ст. Крути.

Начальник зв’язку при військах М. Муравйова, не зорієнтувавшись у географії залізничних станцій, поспішив повідомити до штабу В. Антонова-Овсієнка про зайняття ст. Крути. В дійсності, цю станцію все ще займали українські війська.

Це не востаннє у радянському штабі плутали географічні назви. За кілька днів червоне командування, повідомляючи про запеклий бій з українськими частинами за переправи через річку Супій на Полтавщині, помилково вказало місцем подій річку Трубіж.

Відтоді історики, слідом за авторами цього донесення, згадують у своїх працях про бої на річці Трубіж, яких в дійсності там в січні 1918 р. не було...

Не маючи надії успішно протистояти переважаючим силам ворога, Ф. Тимченко готувався відвести свої сили зі ст. Крути до Ніжина. Лише звістка про підхід підкріплень з Києва стримала його від відступу.

Хоча переважна більшість вояків київської залоги дотримувалася нейтралітету в українсько-радянській війні, командувач Київського військового округу М. Шинкар зміг відправити на фронт кілька підрозділів, готових битися з більшовиками.

Але при цьому українське командування не змогло належним чином оцінити стратегічне становище. В той час, як М. Муравйов зосереджував сили для наступу на бахмацькому напрямку, у штабі Київського військового округу очікували головного удару з боку Полтави.

Завдяки цьому, на полтавський напрямок було скеровано свіжі й найбільш боєздатні підрозділи: 1-шу сотню Січових стрільців, бойовий курінь чорних гайдамаків 2-ї Української військової школи, загін Сердюцького ім. П. Дорошенка полку (разом 500 бійців).

Натомість до ст. Крути відправлено 300 виснажених юнаків 1-ї Української військової школи, які після докорів М. Шинкаря погодилися повернутися на позиції. Разом із юнаками зголосився їхати на фронт Помічний курінь Січових стрільців (116 чоловік).

Призначений для несення охоронної служби у Києві, Помічний курінь було створено в середині січня 1918 р. з ініціативи патріотичної української молоді – студентів Київського університету Св. Володимира та Українського народного університету, а також учнів 2-ї Української гімназії ім. Кирило-Мефодіївського братства.

Курінь мав у своєму складі лише одну сотню, що налічувала 120 чоловік – студентів, гімназистів, слухачів фельдшерської школи. Отаманом куреня був студент С. Король, 1-ю сотнею командував студент Українського народного університету Т. Омельченко.

Більшість січовиків були погано екіпіровані, майже не вміли поводитися зі зброєю. "Вправи офіційно не провадились, а як провадились, то з ініціативи якого-небудь роєвого. І тільки на кілька день перед від’їздом куріня на фронт приділено для муштрових вправ старшин Богданівського полку, але за такий короткий час не багато їх навчили", – свідчив сучасник.

Незважаючи на відсутність належного військового вишколу, сповнені патріотичних почуттів студенти й гімназисти не вагались вирушити на порятунок батьківщини. Як згадував інший мемуарист, "треба лише було глянути на їхні обличчя і побачити екзальтований вираз очей, щоб зрозуміти, що всякі резонні доводи безсилі змінити їхнє рішення йти на фронт і битися з ворогами Української Держави".

Ввечері 28 січня бойовий відділ 1-ї Української військової школи і Помічний курінь Січових стрільців виїхали на фронт. Разом з ними їхав начальник 1-ї Української військової школи сотник Д. Носенко, який мав перебрати командування військами на бахмацькому напрямку.

Один із січовиків так описував від’їзд добровольців:

"Посадка відбувалася цілком спокійно, якщо не рахувати того, що в останню хвилину прибігла до потягу пані Лукасевич (дружина небіжчика Є. Лукасевича) шукати свого сина Левка, тоді учня 6-ї кляси, який "нелегально" вступив до куреня. Бідна мати гірко плакала, вмовляючи сина лишитися, але, звичайно, безуспішно.

Спокійніше вела себе сестра іншого шестикласника Соколовського. Ледве стримуючи сльози, хрестила брата і всіх від’їжджаючих... Молоденький Соколовський весело заспокоював сестру, не передчуваючи, що за пару днів лежатиме на станційній платформі з пробитою московським багнетом головою. Під спів "Ще не вмерла Україна" ешелон рушив на північ".

З надзвичайним піднесенням чекали оборонці ст. Крути на прибуття підкріплень. Та коли о 4 год. ранку 29 січня ешелон з 1-ю Українською юнацькою школою й студентською сотнею прибув до ст. Крути, на Ф. Тимченка і його бійців чекало розчарування.

Боєздатність стомлених і виснажених юнаків 1-ї Української військової школи залишала бажати кращого, а "Січові стрільці" виявились невишколеними й зле екіпірованими студентами й гімназистами, які заледве надавались до участі в бойових діях.

Сотник А. Гончаренко відразу ж відправив юних січовиків (серед яких був і його молодший брат) подалі від залізниці, на крайню ліву ділянку позицій. "Студентській сотні роздано по одній чи дві обойми з попередженням, аби поводились обережно, бо ж багато було таких, що стріляти не вміли," – згадував один з січовиків.

Тим часом, бронепотяг М. Ярцева і бойовий потяг С. Лощенка здійснили наскок на ст. Плиски, зайняту авангардом червоних. Свідок подій так описував цей бій:

"Ярців маневрував зі своїм броневиком Крути – Плиски, які були зайняті уже більшовиками, котрих забажали покропити вогнем гармат Лощенко і Ярців. Вони, згасивши світла, рушили на Плиски о годині 5-й ранку, саме тоді, коли вивантажувалися прибулі з Києва юнаки з військової школи та Студентського куреня СС.

Більшовицька артилерія з-поза Плисок вже обстрілювала Крути. Бахмач був у руках московських військ. Лощенко і Ярців, влетівши з броневиками на станцію, відкрили шалений вогонь по москвинах. Які були втрати – тяжко сказати, бо, "погравши на бандурі" яких з 20 хвилин, наші бронепотяги вийшли зі станції".

Сотник Д. Носенко, який перебрав командування бойовим відтинком під Крутами, вважав свої сили недостатніми для успішної оборони проти більшовиків. Він негайно наказав підготувати на схід від залізничної станції позиції для оборони. Виконуючи наказ, бійці взялися копати шанці по обидва боки від високого залізничного насипу. 

Бій під Крутами назавжди увійшов до історії як символ жертовності й ідеалізму. Та водночас, це ще й символ невмілого стратегічного планування.

Якби назустріч головним силам Муравйова, зосередженим у Бахмачі, вирушили відправлені напередодні з Києва свіжі підрозділи, а не виснажені кількатижневими боями юнаки 1-ї Української військової школи й невишколена молодь, перебіг або й результат бою могли бути іншими.

Замість післямови

В радянській історичній літературі бій під Крутами всіляко намагалися замовчати. У тритомній "Українській РСР в період громадянської війни" (1967 р.) про бій під Крутами згадано лише одним коротким реченням.

Схожим чином автори енциклопедичного видання „Великий Жовтень і громадянська війна на Україні" (1987 р.) роз’яснили читачам, що в січні 1918 р. біля ст. Крути "точилися запеклі бої між радянськими частинами і військами української буржуазно-націоналістичної контрреволюції". Дбаючи лише про чистоту "марксистсько-ленінської концепції", радянські дослідники менше всього піклувалися про дослідження історичної дійсності.

На жаль, в українській історичній літературі також не обійшлося без "міфотворчості" на тему Крут. Після поразки визвольних змагань чимало українських публіцистів прагнули "героїзувати" сторінки історії 1917-1921 рр., не намагаючись розібратися в тому, що ж власне тоді сталося. За аналогією з 300 загиблими спартанцями під Фермопілами, стали писати про "300 полеглих" під Крутами.